12.12.2022.

Українська література 

7 клас.

Тема: Література рідного краю.

Поетичні твори Валерія Гончаренка «Вчителька», «Дворняга». Добро та співчуття у творах.

                                                                                     Епіграф:

                                     Що може бути шкідливіше за людину, котра                                                              володієзнаннями         найскладніших                            наук,  але не має доброго серця. 

                                                                                                                                                               Г. Сковорода

Поезія  - це ще один спосіб існування й самовираження. Це можливість висловити свої почуття і переживання та донести їх до інших. "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" (Ліна Костенко).  Поезія - це одна із тих небагатьох речей, які здатні змінювати світ. Часто поезія - це сповідь, молитва, порада. Так чи інакше, це крик або шепіт душі, це така собі містика, бо автор від чуває певний зв'язок із надприродним, божественним. 

За що люблю поезію наших земляків, так це за те, що можу особисто поспілкуватися із сучасниками, або усвідомлювати, що ходжу тими ж вулицями і стежками, що й видатні письменники Кіровоградщини.

Сьогодні для вас я недаремно обрала твори Валерія Гончаренка. У кожному його вірші закладено глибокий смисл. Кожен образ доречний та неповторний. А художня майстерність перевершує всі очікування.

1. Коротко про автора.

Він народився в один день з Шекспіром, 23 квітня, у Всесвітній день книги. Його називають кіровоградським Орфеєм, Червоним Волосожаром. Скупі рядки енциклопедій дуже коротко розповідають про цього чоловіка, проте він був особистістю непересічною, великим патріотом свого рідного міста.
Сьогодні на уроці ми поведемо мову про людину, ім'я якої -Валерій Гончаренко. Ми будемо говорити про Валерія Гончаренка як про особистість і поета, познайомимося з його творчістю, вдумаємося у зміст його творів, постараємося відчути їх душею.

Валерія Гончаренка, поета, бунтівника, члена Спілки письменників, адже 56 із 58 років прожив він у Кіровограді, місті, яке він дуже любив. В одній із поезійвінписав: «Кіровограде милий, місто моє ясне…»
Валерій Васильович Гончаренко прийшов у цей світ у весняні дні. Він народився 23 квітня 1942 року в родині військового в селі Мирна Долина на Луганщині. По звільненню міста від фашистів у 1944 р. мати привезла його до Кіровограда. Його дитинство промайнуло «на Кузнях» - у бідному, недоглянутому районі Кіровограда. Середню освіту здобув у «п’ятій» школі, потім працював на будівництві малярем.
Навчався у Кіровоградському педагогічному інституті ім.О.С.Пушкіна на філологічному факультеті. «Студентські роки виповнювали мої будні віршами, поемами, репетиціями, концертами, виставами», - писав В. Гончаренко. У 1967 році отримав диплом філолога Кіровоградського педагогічного інституту. Мав мистецький дар. Міг би бути актором, музикантом чи співаком. Став поетом.

          Валерій Гончаренко ходив вулицями Кіровограда, його можна було зустріти просто так, не домовляючись про зустріч, поспілкуватися. Він був багатогранною особистістю, але завжди з сумом в очах. Іронічний, трохи зухвалий,а ще іноді категоричним у судженнях, безмежно відвертим у стосунках, наділений рідкісним талантом, відкритою і вразливою душею.Валерій Васильович працював у газетах та на радіо Кіровограда, Миколаєва. Друкував вірші, поеми, ліричні репортажі, гумор і сатиру,оповідання, спогади, публіцистичні статті в районній та обласній періодиці.

    В.Гончаренко був з тих, хто у своїй творчості боровся з тоталітаризмом, з культами осіб при владі, з фальсифікаторами історії. Поет писав про життя свого народу в усі часи його драм і трагедій, сам їх осмислював і нас закликав до цього, захищаючи знедолений люд своїм гарячим, люблячим словом.
Потім був період, пов’язаний з переслідуваннями його компартійними чиновниками. На обласному партійному зібранні лідер комуністів Кіровоградщини Михайло Кобильчак заявив: «Націоналістичні та інші ідейно-шкідливі прояви мали місце і в нашій області”. А далі пішли персонажі: «Потрапили на гачок буржуазної пропаганди колишні члени нашого обласного літоб’єднання Григорій Куценко (згодом переїхав до Чернігова) і Гончаренко. Вони писали націоналістичні вірші, поширювали так званий «самвидав», проливали крокодилячі сльози по відношенню до долі українського народу».
Однак, Валерій Гончаренко у ті роки вистояв, не заплямував свого поетичного імені.Він, попри всі круті віражі і зигзаги життєвої і літературної долі, усі роки залишався помітною особистістю на літературному кону Кіровограда. У рідних степах він ще за життя став символом, легендою завдяки яскравості таланту, щирості, простоті, безпосередності.

2. 2. Робота з текстом. Прочитати поезії.

«Вчителька» 

Я учительку, добру вчительку,

Не любив за казенні звичаї.

І нерідко своїми вчинками

Я доводив її до відчаю.

Стане сива вона, захмарена.

В мене втупиться окулярами.

Потім тихо так, не відразу,

Скрипне голосом, як пером:

«Я прошу тебе, вийди з класу…»

Друзі нишкли нараз кругом.

Я наївно кривив гримаси,

Підіймаючи сміх, мов куряву.

«До побачення!» - кидав «басом»

Педагогу своєму хмурому…

Як минулося все, як жаль мені

Ті літа, що кривлянням вжалені.

Що ж, скінчилась дитинства дія,

Зріла юність іде сама.

Як би вибачитись хотів я,

Але вчительки… вже нема.

Вже немає її на світі.

Є про неї лише пісні.

Є могила проста, де квіти,

Мої квіти, лежать сумні.

Дворняга

Стояли дні осінні, пізні.

 

Вже склив калюжі листопад.

В цю пору здибали в під’їзді

Щенятко двоє молодят.

 Іще не знаючи підлоти.

Воно живим клубком із рук

Котилось весело під ноги

І лобом тицькало в каблук.

 Таке зворушливо вухате,

Незграбне миле собача

Ходило важно й вайлувато

З людською радістю в очах.

Все дозволялось малюкові

Бо член сім’ї уже, мовляв.

Чорненький писок в молоко він

З кумедним фирканням встромляв.

 Дали малому хліба кусень

І не полишили в біді.

Яким воно буває куцим,

Собаче щастя у житті!..

 Коли ж земля покрилась рястом

І день приміряв синій шовк,

Жахнувшись, всі дізнались раптом,

Що він – дворняга, їх Дружок.

 Тоді за ним закрились двері,

Безжально клацнувши замком.

І опинився пес у сквері,

Побіля урни з помелом.

 І все не може в холод лютий

Звіриним розумом збагнуть,

Чому його забули люди?

Чом їх не може він забуть?

 І повз тролейбусні зупинки

Під улюлюкання і свист

Він до знайомого будинку

Прямує, підібгавши хвіст.

 Та вмить спиняється і никне.

Задерши голову, мовчить

І довго дивиться на вікна,

Де пес породистий гарчить.

Завдання:

Заповнити таблицю, прочитавши й проаналізувавши два твори ( письмово).

Назва твору	Тема	Ідея	Композиція	Жанр	Художні засоби	Спільне	Відмінне
Валерій Гончаренко «Дворняга»
Валерій Гончаренко " Вчителька"